О В.М. Глушкове

И.B. Сергиенко, академик НАН Украины , директор ИК им. В.М.Глушкова НАН Украины

Матеріалізовані ідеї

24 серпня виповнилося 80 років з дня народження видатного українського ученого та організатора науки, засновника і першого директора Інституту кібернетики академіка Віктора Михайловича Глушкова. Його діяльність як ученого справила величезний вплив на розвиток кібернетики та її застосування в різних галузях науки і суспільної практики. Його організаційна діяльність сприяла підготовці кадрів з кібернетики та обчислювальної техніки, розвитку промисловості електронного машинобудування, створенню інфраструктури для здійснення програми інформатизації. Своїми фундаментальними працями в галузі алгебри, математичної логіки, теорії автоматів і алгоритмів, теорії математичних машин і її практичного втілення Віктор Михайлович за життя здобув визнання світової наукової громадськості і увійшов до когорти видатних учених, які принесли славу нашій країні. Це був великий і яскравий талант. Його ідеї дивували, захоплювали і надихали на творчу працю багато наукових і конструкторських колективів.

В.М. Глушков и И.В. Сергиенко

В.М. Глушков - засновник наукової школи в галузі кібернетики, лауреат Ленінської та державних премій УРСР та СРСР, був академіком АН УРСР і АН СРСР, почесним членом ряду іноземних академій. Ним опубліковано понад 500 робіт, у тому числі 30 монографій. Велику роботу проводив він впродовж багатьох років як депутат Верховної Ради СРСР та як Віце-президент Академії наук України.

Дата народження Віктора Глушкова чудесним чином збігається з днем незалежності України. Випадковість. Але дуже доречна. Бо хіба ж він усім своїм життям і всією своєю звитяжною працею не розвивав науку в Україні, зміцнюючи й утверджуючи тим самим її силу й потугу.

Працюючи з 1959 року в Інституті кібернетики, і понад двадцять років під безпосереднім керівництвом Віктора Михайловича, я мав нагоду відчути глибину його таланту і як ученого, і як організатора науки. Перше, що в ньому вражало, це талант математика, який міг не лише подивитися на різноманітні проблеми науки, техніки, суспільного розвитку оригінально, з позицій кібернетика, а й віднайти те спільне, що їх об'єднувало. Це дуже важливо для вивчення закономірностей, властивих різним явищам і процесам. А ще йому був властивий державницький підхід до проблем, які потребували розв'язання. І він володів великим даром організатора, що допомагало йому в різноманітних життєвих ситуаціях гуртувати однодумців.

Віктор Михайлович був ініціатором і організатором реалізації великих державних проектів, створення програмно-технічних комплексів для інформатизації та автоматизації господарської і оборонної діяльності країни. Ще у 1964 році ним була висунута й обгрунтована ідея Загальнодержавної автоматизованої системи збору та обробки інформації для управління економікою країни (ЗДАС), яка мала б спрямувати розвиток народного господарства більш раціональним, передбачуваним шляхом, і під його науковим керівництвом почалася її реалізація. Ця діяльність В.Глушкова сприяла розвитку промислового виробництва засобів обчислювальної техніки, формуванню багатотисячного кадрового потенціалу, який і реалізує сьогодні Програму інформатизації України, становленню та розвитку наукових шкіл у галузі АСУ.

Сьогодні, працюючи над виконанням завдань Програми інформатизації України, ми ясно бачимо, що В.Глушков набагато раніше більшості своїх колег зумів оцінити важливість і перспективність використання комп'ютеризованих систем управління в різноманітних сферах народного господарства. Ідея створення ЗДАС - головна справа його життя, за яку він боровся до останніх днів, не була сприйнята вищим керівництвом держави і це загубило її. З погляду нинішнього дня можна лише пожалкувати, що пропозиції В.Глушкова та інших відомих учених щодо вдосконалення системи управління народним господарством та державою не цілком усвідомлювалися і підтримувалися вищим керівництвом. Якби склалося інакше, хто знає, може не таким болісним був би перехід на нові рейки господарювання та не опинилися б ми в такому тяжкому становищі, яке маємо нині.

В кінці 60-х- на початку 70-х років, коли гостро постало питання про шляхи подальшого розвитку обчислювальної техніки, зіткнулися два погляди. Відомі вчені Лебедєв, Дородніцин, Глушков, пропонували розвивати свою вітчизняну оригінальну техніку. В той же час керівники відповідних міністерств і деякі московські вчені, пропонували взяти за основу відому американську серію ЕОМ IBM-360, повторити її і, вдосконалюючи, організувати виробництво обчислювальної техніки у Радянському Союзі. Перемогла, на жаль, друга точка зору. Негативні наслідки цього рішення ми відчуваємо донині, як у Росії, так і в Україні. Незважаючи на тяжку поразку, В. Глушков не впав у відчай, а зосередився на інших важливих проблемах, у тому числі й на розробці структур обчислювальних машин, на базі використання яких випускалися згодом вітчизняні машини, які, слід сказати, зіграли значну роль в розвитку вітчизняного математичного машинобудування. Постійно працюючи над теорією математичних машин, В. Глушков звернув увагу на те, що теорія цифрових автоматів стає малоефективною, якщо вийти за межі машин нейманівської структури. В цьому зв'язку Віктор Михайлович запропонував нову концепцію нескінченного автомата, що дала змогу розв'язати чимало практичних завдань синтезу і оптимізації структур ЕОМ, використовуючи для цього формально-алгебраїчні методи. На конгресі ІФІП у Стокгольмі (1974 р.) Віктор Михайлович спільно з групою вчених зробив доповідь, в якій запропонував ідею побудови рекурсивної ЕОМ (РОМ). Крім конкретних пропозицій структури РОМ, у доповіді було дано глибоку критику принципів нейманівської архітектури, обгрунтовано потребу відмови від них.

Завдяки працям В.М.Глушкова та його учнів сформувався погляд на особливе значення математичного забезпечення обчислювальних машин і систем як їх невід'ємної частини. Саме математичне забезпечення дозволяє ефективно розв'язувати функціональні задачі в системах, а воно базується на використанні сучасних методів оптимізації, математичного моделювання, методів системного аналізу і обчислювальної математики, методів програмування та ін. Саме тому в Київський школі кібернетики почали розвиватися ці напрями. Це аж ніяк не принижує розробки технічних засобів кібернетики, в тому числі самих комп'ютерів, однак, як ми знаємо сьогодні, вартість математичного забезпечення становить до 80% загальної вартості комп'ютерних систем.

В. Глушков приділяв значну увагу проблемі вдосконалення елементної бази ЕОМ на основі передових технологій мікроелектроніки. Вже під час організації Обчислювального центру було створено відділ елементів, що розробляв типові елементи на транзисторах, феритах та інших засобах, що існували тоді. Він передбачав, що справжню революцію в електронному машинобудуванні має здійснити мікроелектроніка. З його ініціативи в Інституті кібернетики було розгорнуто дослідження можливостей побудови елементів, вузлів і блоків ЕОМ на нових фізичних і технологічних принципах. Віктор Михайлович та його учні одержали значні результати в галузі оптоелектроніки, використанні рідких кристалів, електронної літографії, молекулярної електроніки тощо. Під керівництвом В. Глушкова здійснювалася координація досліджень в галузі створення методів відображення інформації, електронної літографії, систем автоматизації проектування великих інтегральних схем у межах усього Радянського Союзу.
Для В. Глушкова ЕОМ ніколи не була швидкодіючим арифмометром. Він був певен, що машинний інтелект мусить бути надійним помічником інтелектові людському. Уже в 60-ті роки В. Глушков розгорнув в Інституті кібернетики дослідження з проблеми штучного інтелекту як могутнього засобу підвищення ефективності використання обчислювальної техніки. Найближчою для Віктора Михайловича проблемою, над якою він особисто працював протягом багатьох років, була проблема автоматизації пошуку доведення теорем.

В останні роки життя, відчуваючи економічні негаразди, що насувалися на нашу країну, Віктор Михайлович значну увагу приділяв розвиткові економічних досліджень. Він був переконаний, що саме методи кібернетики і обчислювальної техніки дадуть можливість удосконалити управління народним господарством і самою державою. Саме в цих міркуваннях слід шукати витоки того, чому саме він і його колектив почав займатися проблемами розробки автоматизованих систем управління, проблемами прогнозування розвитку різних галузей господарства, проблемами вдосконалення розрахунку планів розвитку господарства, питаннями автоматизації розрахунку бюджету держави та ін. Для практичного втілення своїх пропозицій він запропонував метод діалогового планування, який полягав у поєднанні професійного досвіду фахівця-економіста з необмеженими можливостями комп'ютера в генерації варіантів рішень. Фактичні дані для реалізації запропонованої технології планування мали забезпечити компоненти системи ЗДАС. Він намагався переконати чиновників усіх рівнів, що без використання комп'ютерів і математичних методів оптимізації керування в економіці нашої держави можуть настати необоротні процеси. Проте ці пропозиції не знайшли достатньої підтримки в середовищі чиновництва.

Іноді говорили, що В. Глушков переоцінює значення контактів з урядовцями і забагато приділяє цьому уваги. Він знав про це, та не зважав - робив своє, хоч не завжди йому це вдавалося. Лише згодом, коли його вже не було з нами, і ми опинилися віч-на-віч з проблемами, які вирішував він, ми відчули і зрозуміли, як це було йому нелегко. Тоді згадувалося, яким іноді втомленим він повертався з Москви, не заїжджаючи додому їхав до Дніпра, наче хотів змити з себе всю напругу і втому тільки йому відомих доріг.

В.Глушков створив авторитетну в усьому науковому світі українську наукову школу з кібернетики. Серед його учнів - десятки докторів і понад сто кандидатів наук, багато з них стали членами Національної академії наук, очолили провідні інститути з проблем інформатики і обчислювальної техніки, стали лауреатами державних та інших престижних премій у галузі науки і техніки. Масштабність досліджень учених цієї школи засвідчують понад 400 монографій та кілька тисяч статей, опублікованих її представниками. Чимало з цих робіт перекладено й надруковано за кордоном. Саме високим авторитетом наукової школи В. Глушкова зумовлено те, що провідні учені Інституту кібернетики виграють міжнародні гранти на виконання значних робіт, їх постійно запрошують науковими консультантами відомі зарубіжні фірми.

Нам треба уважніше подивитися на місце Віктора Глушкова в історії кібернетики як науки. Адже американський математик Норберт Вінер фактично став лише ідеологом її, а саме В. Глушкову належить заслуга формування нового розуміння кібернетики як наукової дисципліни зі своєю методологією і структурою досліджень.

В Інституті кібернетики АН України Віктору Михайловичу вдалося створити унікальний за потенціалом колектив. Його становленню й розвитку сприяли закладені ним ефективні організаційні принципи. Найголовніші з них два - єдність теорії і практики та єдність далеких і близьких цілей. Дотримання цих принципів у керівництві інститутом сприяло тому, що Інститут кібернетики став найвизначнішою і найавторитетнішою науковою організацією Радянського Союзу в галузі кібернетики. Багато ідей, розвинених в Інституті кібернетики, набагато випередили свій час, стали підґрунтям для подальшого розвитку обчислювальної техніки у світі.

В. Глушков був справжнім патріотом, видатним популяризатором науки взагалі і досягнень кібернетики зокрема. Завжди вражав його ентузіазм у пропаганді величезних можливостей інформатики.

Відчуваючи краще від будь-кого масштаби справ, що чекали попереду, Віктор Михайлович особливо дбав про підготовку кваліфікованих кадрів. У Київському університеті та Політехнічному інституті читалися курси лекцій з питань створення і використання ЕОМ. Незабаром в університеті було створено факультет кібернетики, який одразу став дуже популярним серед молоді, в Інституті кібернетики організовано базову кафедру Московського фізико-технічного інституту. Організовувались курси підвищення кваліфікації та перекваліфікації відповідальних працівників у сфері керування - спочатку через товариство "Знання", а згодом було відкрито окрему структуру - Навчальний центр у самому інституті.

За ініціативи В. Глушкова засновано журнали "Кибернетика" та "Управляющие системы и машины". До роботи в них він зумів залучити найавторитетніших учених усього Союзу. Журнали дуже швидко стали популярними не тільки в нашій країні, а й за кордоном. Видана вперше у світі 1974 року російською та українською мовами двотомна "Енциклопедія кібернетики", до підготовки якої були залучені практично всі провідні фахівці з кібернетики в країні - справді велике досягнення української науки.

Добре відома міжнародна наукова діяльність В. Глушкова. Він не раз був членом програмних комітетів таких відомих організацій, як Міжнародна федерація з обробки інформації (ІFIP), Міжнародна організація з автоматичного керування (ІFAC), консультантом урядів Болгарії, Німецької Демократичної Республіки, експертом ООН, впливав на формування тематики Міжнародного інституту прикладного системного аналізу (IIASA). Багато його статей і монографій перекладено іноземними мовами. Віктора Михайловича запрошували читати лекції до США, Англії, Франції, Іспанії, Італії, Індії, Мексики, Японії та інших країн.

Наука не була для В. Глушкова засобом самоутвердження. Він обрав велику мету - полегшити і вдосконалити життя і творчу діяльність людини; дати їй можливість упоратися з інформаційною зливою і підставу ступити на новий щабель розвитку.

Віктор Михайлович був самовідданий у роботі. Він щасливо поєднував у собі покликання вченого і дар організатора, лідера. Він умів повести за собою і своїми ідеями, і власним прикладом служіння науці. Від світла його душі засвічувалося багато душ.

Ми і сьогодні дивуємося масштабності наукових і прикладних проблем, у тому числі державного характеру, над якими працював Віктор Михайлович. Міжнародна наукова громадськість відзначила його великі заслуги перед світовою наукою присудженням Віктору Михайловичу медалі "Піонер обчислювальної техніки".

Як відомо, протягом багатьох років В. Глушков був віце-президентом АН України. Інститути фізико-технічного профілю постійно мали від нього підтримку і цінні поради.

Усю велику творчу енергію, весь жар свого серця Віктор Михайлович вкладав в Інститут кібернетики. Він любив це своє творіння і перебував тут більшу частину своїх днів. Широке коло завдань, які розв'язував інститут, потребувало структурного розвитку, і В. Глушков висунув ідею створення на його базі Кібернетичного центру Академії наук України. Сьогодні цю його ідею і, можна сказати, заповіт нам, його учням, реалізовано.

У складі Кібцентру - шість інститутів: власне Інститут кібернетики імені В. Глушкова - базова організація центру, Інститут проблем математичних машин і систем, Інститут програмних систем, Інститут космічних досліджень, Інститут прикладного системного аналізу та Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем. Тут працюють 22 члени НАН України, близько130 докторів і 600 кандидатів наук, серед яких є всесвітньо відомі вчені. Можна впевнено сказати, що інститути Кібернетичного центру стали сьогодні академічними установами, відомими своїми працями не лише в Україні, а й далеко за її межами. Кожен з інститутів розвиває свою наукову проблематику і самостійно шукає джерела фінансування. Але наукові напрями, за якими велись дослідження в Інституті кібернетики раніше, збереглися і набули подальшого розвитку в Кібернетичному центрі. Силами інститутів Кібцентру виконуються також десятки міжнародних контрактів, у тому числі з фірмами США, Англії, Японії, Німеччини, Південної Кореї, Австрії, Франції, Швейцарії та інших країн.

На жаль, Віктор Михайлович надто рано пішов з життя. Скільки задумів могло б здійснитися, скільки могло народитися нових ідей... Не судилося.

Після смерті В. Глушкова Президія НАН України заснувала премію його імені. Присуджують її за видатні досягнення у галузі кібернетики і обчислювальної техніки. Кожний учений України, що працює в галузі кібернетики, вважає за велику честь бути удостоєним цієї авторитетної премії.

Віктор Михайлович Глушков жив і працював у Києві двадцять п'ять років і п'ять місяців - не так багато, менше половини дарованого йому долею часу. Майже стільки ж ми живемо без нього. Працюємо не просто в інституті його імені - в його інституті. Бо живуть і працюють на науку його ідеї.

Здається, нічого іншого він і не прагнув.